МЕХАНІЗМ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ

3. МЕХАНІЗМ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ
Одним з важливих інструментів кредитування та засо¬бом мінімізації ризику при здійсненні зовнішньоторговельних опера¬цій виступає товарний акредитив. Товарний акредитив — це зобов'я¬зання банку за дорученням та за рахунок клієнта впродовж встанов¬леного терміну видати певному одержувачу обумовлену суму в пев¬ній валюті за умови подання ним необхід-них документів. Надання ак¬редитиву може бути пов'язаним з виставленням клієнтом векселя.
В основі акредитива лежить бажання постачальника мати більшу впевненість у тому, що по-купець оплатить поставки. Згідно з укладе¬ним договором покупець повинен до поставки това-рів здійснити пе¬реказ певної суми до вказаного експортером банку. Після своєчасного та доку-ментально підтвердженого відправлення товарів продавець може одержати кошти, які перебу-вають у банку згідно з акредитивом.
Відповідно до вимог, які були прийняті Міжнародною торговель¬ною палатою до товарного акредитива, існують дві основні форми акредитива: відзивний та безвідзивний. Форма акреди-тива встанов¬люється при укладенні договору. Будь-який акредитив, якщо його не визначено як безвідзивний, є відзивним акредитивом. Відзивний ак¬редитив не створює ніяких правових зо-бов'язань між банком, який його відкриває, та бенефіціаром (тим, хто отримує платіж), тому в останнього немає повної впевненості щодо одержання коштів. На¬самперед це зумовлюється тим, що такий акредитив може в будь-який час бути відізваний чи замінений банком або тим, хто його ви¬ставив. Згідно з правилами відзив акредитива дозволяється без пові¬домлення бене-фіціара. Внаслідок того, що інтереси експортера при цьому можуть бути ущемлені, більшого поширення набув безвідзив¬ний акредитив. Цей акредитив є твердим зобов'язанням банку перед бенефіціаром.
У практиці набуває дедалі більшого поширення також викорис¬тання підтвердженого акредити-ва, особливо якщо не відома платоспроможність імпортера та його банку. Він забезпечує експо-ртеру безвідзивне зобов'язання платежу з боку його банку, тому що банк на підставі цього під-твердження зобов'язаний здійснити оплату з наданням відповідних документів у будь-якому випадку. Платіж здійс¬нюється навіть тоді, коли імпортер або його банк не можуть або не бажа-ють платити. Це означає, що ризик такого неплатежу перехо¬дить до банку експортера, а експо-ртер отримує повну гарантію пла¬тежу. Але це вимагає збільшення витрат — угода про вистав-лення підтвердженого безвідзивного акредитива передбачає сплату відпо¬відної комісії (плати) за підтвердження. Комісійні витрати у кінцево¬му підсумку сплачує імпортер.
Значні за розмірами банки надають акцептний кредит або кредит у формі акцепту тратт. Суть цього виду кредиту полягає у домовле¬ності експортера з імпортером, що платіж за товар буде здійснено че¬рез банк шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт.
Поширення кредиту у формі акцепту тратт зумовлене обмежен¬нями комерційного кре-дитування. Експортер дуже часто не знає пла¬тоспроможності та надійності імпортера з іншої країни. Під час про¬дажу товару в кредит такому покупцеві у експортера виникають сум¬ніви щодо сплати векселя, який акцептований імпортером. Тому він у деяких випадках скоріше утримається від кредитування під акцепт невідомого йому імпортера. Навіть у випадку, коли в експортера не виникає сумнівів щодо платоспроможності імпортера та в оплаті ак¬цептованої ним тратти, кредитування імпортера під вексель може бу¬ти утрудненим для експортера, насам-перед тому, що останньому бу¬де важко облікувати у будь-якому банку тратту, яка акцептована не¬відомим або маловідомим у цій країні імпортером з іншої країни. Все це і зумовило розвиток банківського кредитування імпортера у фор¬мі акцептних кредитів. Замість імпортерів тратту експортерів акцеп¬тує банк імпортера, на який вона вже безпосередньо виставляється експорте-ром. Місце невідомого імпортера займає банк, більш пла¬тоспроможний та більш відомий в кра-їні експортера, ніж фірма імпортер. Банки беруть за свій акцепт винагороду з імпортерів і убез¬печують себе від ризику на випадок непогашенім імпортером нада¬ного йому кредиту. Акцептні операції банків розширюють для екс¬портерів можливості збуту товарів у кредит, а для імпорте-рів полег¬шують їх оплату.
Основні риси акцептної операції полягають в тому, що експортер під час продажу товарів у кредит ставить перед імпортером вимогу оп¬лачувати товари з допомогою акцепту тратт експор-тером, банку імпор¬тера (або будь-яким іншим банком за домовленістю з імпортером). Ім¬портер робить запит у свого банку (або в іншого) про можливість на¬дання йому акцептного кредиту. Після отримання згоди банку імпор¬тер повідомляє експортера про свою згоду на запропоновану форму розрахунку за товари банківськими акцептами, й сторони укладають угоду.
Відповідно до умов контракту експортер відвантажує товар, оформляє товарні документи та одночасно виписує тратту на банк імпортера. Вказані товарні документи, що одночасно випи-сані також і на ім'я банку-імпортера, разом із траттою експортер передає своєму банку для пе-реси¬лання документів банку імпортера.
Банк імпортера після отримання товарних документів разом з тра¬ттою, повідомляє імпорте-ра про його зобов'язання внести банку суму тратти до настання терміну її оплати й видає імпор-теру товарні докумен¬ти, звичайно під зберігальну записку, яка гарантує належність товару бан¬ку. Після цього банк імпортера акцептує виставлену на нього експорте¬ром тратту та відсилає її банку експортера.
За певний проміжок часу до оплати тратти імпортер вносить до бан¬ку її суму, за рахунок якої банк і оплачує й в день, коли настає термін оп¬лати. При цих операціях банк не вкладає ре-сурсів у кредитування імпор¬тера. По суті своїм акцептом банк тільки гарантує експортеру опла-ту то¬вару імпортером. Зважаючи на банківський акцепт, імпортер дістає мож¬ливість користува-тися банківським кредитом на термін від акцепту тра¬тти до внеску грошей на й оплату. Таким чином, у цій операції банк ім¬портера стосовно експортера виступає боржником, а імпортера — креди¬тором. У випадку невиконання імпортером своїх зобов'язань перед бан¬ком за акцептним кредитом банк за рахунок своїх коштів оплачує тратту, яка акцептована ним, і таким чином змушений нести збитки.
Акцептно-рамбурсний кредит є певним ускладненням акцепт¬ного кредиту. Місце банку імпортера посідає міжнародний першо¬класний банк. Звичайно це пов'язано з вимогами експор-тера отрима¬ти тратту, яка акцептована великим банком і може бути легше врахо¬ваною, ніж тратта, яка акцептована банком імпортера, котрий є недо¬статньо відомим у країні експортера.
Хід акцептно-рамбурсної операції в основному повторює акцепт¬ну операцію. На про-хання імпортера його банк забезпечує йому одержання акцепту великого міжнародного банку. Якщо банк імпор¬тера вважає можливим надати кредит імпортеру, він звертається з проханням про акцепт тратт, що виставлені експортером до міжна¬родного банку. Міжнародний банк дає згоду банку імпортера, якщо не має сумніву щодо його платоспроможності. Після цього за кі-лька днів до терміну акцепту тратт вищеназваним міжнародним банком банк імпортера надси-лає міжнародному банку своє зобов'язання здійснити переказ йому грошових коштів дах їх оплати. Таке зобов'я¬зання банку про переказ (рамбурсирування) сум для оплати акцепто¬ваних тратт називається рамбурсним зобов'язанням. Відповідно до цього одержала назву і форма кре-дитування імпортерів.
Схема операцій за акцептно-рамбурсним кредитом передбачає такі дії:
? прохання імпортера банку про відкриття кредиту;
?прохання про відкриття акцептного кредиту та рамбурсне зобов'язан¬ня, яке надсилається банком у країні імпортера банку на міжнародному фінансовому ринку;
?відкриття акцептного кредиту банком на міжнародному фінансовому ринку на користь експортера у банку-кореспондента в країні експортера;
?повідомлення експортеру з боку банку в країні експортера;
?відправлення товару експортером та передання товарних документів та тратти в банк в країні експортера;
?пересилання банком у країні експортера банку на міжнародному рин¬ку одного примірника тратти на акцепт у супроводі товарних документів;
?урахування на грошовому ринку другого примірника тратти;
?пересилання банком на міжнародному фінансовому ринку документів про від-вантаження банку в країні імпортера та видача їх імпортеру під збе¬рігальну розписку,
?передання складу товару під заставне свідоцтво;
?передавання банку в країні імпортера заставного свідоцтва в обмін на зберіга-льну записку;
?продаж імпортером на внутрішньому ринку товару та викуп ним у банку заста-вного свідоцтва;
?перерахування банком у країні імпортера частини виручки за товар, який є не-обхідним для погашення тратти, на рахунок банку-акцептанта і» видача залиш-ків виручки імпортеру;
?пред'явлення тратти банку-акцептанту в строк та її оплата.
На практиці надання акцептно-рамбурсного кредиту нерідко пов'язане з одночасним від-криттям імпортером аккредитива. У цьому випадку останній виступає як гарантія виконання зобов'язань.
Брокерські кредити є різновидом комерційного кредитування торговельними посеред-никами експортерів та імпортерів. Брокери нерідко видають гарантії за кредитами, які отриму-ють експортери та імпортери, за особливу винагороду, яка має назву делькредере.
Свої основні економічні функції — фінансування на інтернаціональному рівні світового процесу виробництва та міжнародного пла¬тіжного обороту — міжнародний кредит може здійс-нювати лише при забезпеченні позичальників довгостроковими та середньо-строковими фі-нансовими ресурсами.
Експортери під час надання середньо- та довгострокових креди¬тів насамперед застосо-вують такий інструмент, як вексель. У зв'язку З наявністю значного ризику, пов'язаного з опла-тою тратт імпорте¬ром, труднощами обліку тратт, які акцептовані імпортером, подаль¬ший роз-виток фірмового кредиту супроводжувався створенням сис¬теми страхування експортних креди-тів спеціалізованими банками. Спочатку банки вийшли у сферу зовнішньої торгівлі як креди-тори фірм експортерів.
Але з часом національні банки країни фірми-експортера почали здійснювати більш гну-чку політику зовнішньоторговельного кре¬дитування. Вони почали надавати кредити безпосере-дньо імпорте¬ру. Це дало йому можливість розплачуватися за поставки експорте¬ра коштами, одержаними від банку. Такий метод банківського кре¬дитування зовнішньої торгівлі називається кредитом покупцю. Кредити покупцю найбільш вигідні саме імпортеру — в нього з'яв¬ляється можливість вибору фірми-постачальника, хоча і тільки в окремій країні. Одночасно термін кре-диту подовжується, а вартість деякою мірою знижується. При цьому фірми-постачальники, які усунені від безпосередньої участі у кредитуванні експорту, не мають можливості підвищити ці-ни кредиту. Останнє досить часто відбувається при застосуванні фірмового кредиту і навіть кредиту постачальнику.
Вартість банківського кредиту покупцю фіксується на декілька років на рівні, нижчому за вартість позичкових коштів на ринку ка¬піталів, що сприяє підвищенню їх конкурентоспро-можності. Строк кредиту покупцю перевищує строк кредиту постачальнику (переваж¬но це се-редньо- та довгострокові позики). Банки при цьому можуть відкривати кредитні лінії для інозе-мних позичальників на оплату то¬варів, які були придбані. У цих механізмах банки виступають парт¬нерами підприємницької діяльності клієнтів. Вони беруть участь у переговорах про торго-вельно-виробниче співробітництво, виступа¬ють центрами економічної інформації та вивільня-ють експортерів від різного роду фінансових та комерційних ризиків. Механізм здійс¬нення кре-диту покупцеві показано на рис. 5.
Останнім часом ринок єврокредитів перетворився на важливе джерело позичкових кош-тів для світової економіки. Специфічними інструментами надання середньострокових та довго-строкових бан¬ківських кредитів на ринку єврокредитів є роловерні та консорціальні кредити.
Найменування роловерних кредитів, ставка за якими періодично переглядається, походить із факту рефінансування банками позичок 3 — 6-місячними депозитами. Це означає постійне по-вторювання відновлення потреб у рефінансуванні. Іншими словами, кредит має періодично «перекредитовуватися». Відповідно кожні 3 — б місяців позичальники переглядають також ставки відсотка. До основних форм роловерного кредиту відносять: роловерні європозики, від-нов¬лювані роловерні кредити та роловер-стенд-бай єврокредити (роловерний кредит підтрим-ки).
Роловерні європозики на початку свого використання мали фік¬совані ставки відсотка. Вна-слідок краху Бреттон-Вудської системи при їх наданні почали використовувати «плаваючі» ставки відсотка.
Відновлювані роловерні кредити не мають встановленого загаль¬ного розміру суми кредиту. При його одержанні обговорюється ли¬ше дата зміни «піни» та обсягу кредиту в межах терміну надання, що, як правило, збігається з часом зміни ставки відсотка. Базою для їх виникнення слугували національні револьверні, або контокорент¬ні, кредити, в яких практикують викорис-тання овердрафту.
Роловер стенд-бай єврокредит (роловерний кредит підтримки) має характер підстрахуваль-ного. При укладенні договору на його от¬римання позика фактично не надається. Банк лише бе-ре на себе зо¬бов'язання надати впродовж дії договору єврокредит за першою ви¬могою позича-льника.
При цьому базою для регулювання ціни кредиту виступає ставка, яка застосовується в опе-раціях провідних банків у Лондоні — ЛІБОР (London Interbank Offered Rate). Ця ставка пропо-нується на лондон¬ському міжбанківському ринку. Дана ринкова ставка за короткостро¬ковими кредитами зазнає значних коливань, особливо поза межами встановлених строків. Унаслідок цього процентні ризики, які беруть на себе позичальники відповідно до угод, дуже високі — значно вищі за інші ризики. На практиці ставка за роловерними кредитами розраховується з до-помогою додавання різниці до ставки ЛІБОР. Ця різниця називається маржею, або спредом, та фіксується у кредит¬ній угоді. Спред слугує компенсацією банку-кредитору за виконання ним відповідної роботи, ризик і за користування його капіталом. То¬му розмір спреду розподіляється відповідно до терміну кредиту та класу або положення позичальника. Тим самим враховуються ризи¬ки країни та кредиту, мають вплив також ринкові умови.
Якщо кредит не вибирається повністю зразу ж після його надання, за невикористану частину кредиту спланується комісія за зобов'язання. На додаток до цього позичальник повинен опла-тити витрати на консультації та ін.
Терміни за роловерними кредитами значною мірою коливаються залежно від положення по-зичальника та ринкової кон'юнктури. Як правило, термін такого кредиту становить від 3 до 10 років. Кошти передаються позичальнику до закінчення терміну, але в разі достро¬кового пога-шення береться комісія. Час від часу позичальник має право на користування кредитом на «ре-вольверній» (відновлювальній) основі, маючи можливість погасиш та отримати його протягом одного й того ж терміну кредиту.
Розміри роловерних кредитів варіюють у дуже широких межах. Кредити розміром 100 — 300 млн дол. — не явище, а рекордний за розміром кредит становив 2,5 млрд дол. і був наданий Великобританії.
Роловерна система кредитування виконує важливу функцію транс¬формування короткостро-кових коштів у більш тривалі Справа в тому, що використання короткострокових коштів для кредитів довгостроко¬вого терміну призводить до втрату банківській ліквідності. Крім цього, іс-нування єврокредитних ринків, де є можливість отримати значні за розмірами позики, вимага-ло, щоб такого роду можливості використову¬валися не тільки для задоволення цьогочасних по-треб, а й для інвесту¬вання та довгострокових державних програм. Необхідність розв'язання цих завдань вимагала розробки специфічного механізму кредитування. Ним і стала банківська кре-дитна діяльність на основі пасивних операцій з сертифікатами на депозит та активних операцій з відновлюваними роловерними кредитами. Останні слугують основою і для пасивних опе¬рацій, коли банки мають можливість за рахунок роловерних позик ко¬роткого терміну надавати кредити на більш тривалі строки;
Але надання кредитів на більші терміни за рахунок коштів мен¬шого строку навіть з допомо-гою такого механізму не ліквідує ризи¬ку втрати ліквідності, особливо коли йдеться про значні кошти, ти¬пові для міжнародного ринку. Деякою мірою рішення було знайдено з допомогою за-стосування принципу розподілення ризику.
Намагання зменшити ризик при наданні позичок примусило бан¬ки вдосконалювати меха-нізм кредитування, використовуючи, зокре¬ма, випуск пінних паперів під роловерні єврокреди-ти. Після укладен¬ня контракту позичальник видає кредитору зобов'язання (promissory notes) про своєчасне погашення позички, відсотка та комісій. Таке зобов'язання надає додаткові гара-нтії кредитору і є, по суті, ліквідним папером, який можна переоблікувати. При наданні креди-ту та¬кож застосовується емісія сертифікатів, які підтверджують участь у єврокредиті. Такі сер-тифікати теж можуть як перепродаватися ін¬шим фінансовим установам, так і обліковуватися.
Середньострокові та довгострокові кредити на значну суму нада¬ються, як привило, банківськи-ми консорціумами (синдикатами) і мають назву синдиційованих. Техніка надання таких креди-тів передбачає, що один банк, який має назву управляючого та підтримується банко-менеджерами, проводить переговори з позичальником про умови кредиту. Члени управляючої банківської групи підписуються на певні частини спільного кредиту, тобто вони стають банка-ми-андерайтерами. Як правило, вони роздрібнюють частки своєї участі й передають їх іншим кредиторам. При організації консорціального кредиту на додаток до базової відсоткової ставки та маржі сплачу¬ються комісії за управління, участь, посередництво (агентська), а та¬кож витрати на консультації тощо.
Банківські синдикати внаслідок розпорошення ризику кредитних операцій серед бага-тьох банків мають більше можливостей транс¬формації короткострокових пасивів у довгостро-кові активи, ніж будь-який інший, навіть великий за розмірами банк. По суті середньострокові банківські кредити надають позичальнику кошти на ко¬роткі строки (3 — 6 місяців), але з сис-тематичним подовженням до закінчення терміну кредиту.
Синдиційовані кредити порівняно з національним банківським кредитом мають як недоліки, так і переваги. Їх недоліки пов'язані з тим, що, будучи за своїми параметрами середньостроко-вими, вони надаються в цілому на коротші терміни. Крім того, ставка відсотка за еврокредита-ми частіше вища за ставки банківського кредиту, який підтримується державою. Переваги ж їх полягають у тому, що кре¬дити можуть бути надані в будь-якій вільноконвертованій валюті, й це надає позичальнику можливість використовувати ці кошти на свій розсуд, не обмежуючи свої господарські рішення. Довгострокове кредитування (строком на 10—15 і більше років) добу-ло розвитку насамперед у практиці кредитування урядів країн, які стикаються з проблемами за-боргованості. Розрізняють такі фор¬ма довгострокових кредитів: міждержавні кредити за раху-нок асигнування бюджетних фондів; двосторонні державні; міжнародних та регіональних ва-лютно-кредитних і фінансових організацій; по лінії надання допомоги, яка разом з технічною допомогою, безвідплатни¬ми дарами, субсидіями включає позики на пільгових умовах.
Наприклад, МВФ у межах фідуційного фонду надає кредити найбіднішим країнам, що розвиваються, строком на 10 років, якщо вони мають труднощі з платіжним балансом. На строк 15 років надає кре¬дити і Фонд структурної адаптації країнам, які відповідають вимогам Міжнародної Асоціації Розвитку (МАР).
Досить часто здійснюється змішаний вид міжнародного кредиту. Наприклад, звичайні форми кредитування експорту поєднуються з наданням фінансової допомоги або «м'яких» кре-дитів.
Новою формою кредитування, яка найчастіше використовується при наданні кредитів країнам, що розвиваються, є спільне фінансування кількома кредитними установами значних за розмірами проек¬тів, переважно в галузях інфраструктури. Ініціаторами спільного фінансування виступають Світовий Банк, МВФ, ЄБРР, які залучають до цих операцій комерційні банки. Не-обхідно зауважити, що останні частіше кредитують на пільгових умовах (за ставкою, меншою від ринкової) найбільш привабливу частину проекту.
Практикують дві форми спільного кредитування:
? паралельне фінансування, за якого проект поділяється на дві частини, що кре-дитуються різними кредиторами в межах установленої квоти;
? співфінансування, за якого всі кредитори надають кредити впро¬довж реалізації проекту.
Спільне фінансування надає певні переваги позичальнику, ос¬кільки відкриває йому до-ступ до пільгових кредитів. Але більш ви¬гідним воно є для кредиторів. За такого фінансування вони отриму¬ють додаткові гарантії своєчасного погашення позички боржником. Має місце і по-силення фінансової залежності країни-боржника від кредитора.
Синдикати комерційних банків часто надають кредит за умови от¬римання країною-позичальницею кредитів МВФ або МБРР. Це має на меті регулювання доступу позичальників на світовий ринок позичко¬вого капіталу, виходячи з політичних та економічних міркувань.
Однією з особливостей сучасної зустрічної торгівлі є складний фінансовий механізм її забезпечення та велика роль банків у ньому. Сторони повинні мати механізм взаємного креди-тування, функці¬онування якого забезпечується через традиційний розрахунково-фі¬нансовий механізм банку. Водночас набула розвитку практика, згід¬но з якою банки надають середньо- та довгострокові кредити при здійсненні компенсаційних угод найбільш складного характеру з то-чки зору економічних зв'язків між сторонами (компенсаційних проектів, які включають елемен-ти виробничої кооперації).
Перші угоди про зустрічну торгівлю, в яких брали активну та значну за масштабами участь банки, були бартерними, за яких одна сторона кредитує іншу на значні суми порівняно тривалий час. До 80-х років банківська участь у зустрічній торгівлі сформувалась у трьох видах:
? у вигляді спеціалізованих банків, найчастіше невеликих, але дію¬чих під керів-ництвом провідних банків;
? відділів зустрічної торгівлі в більшості великих ТНБ;
? дочірніх спеціалізованих торговельних компаній, які належать банкам.
У межах кредитування зустрічної торгівлі традиційна функція банків деякою мірою транс-формується: вже не колишні показники платоспроможності розглядаються банком під час оцін-ки надійності позички, а ймовірність ефективного здійснення проекту в цілому та зустрічних поставок, які повинні забезпечити його прибутковість та кошти на погашення позички. Певний чином на таку переорієнтацію при аналізі показників вплинула так звана «криза заборгованос-ті», коли чимало країн стали неплатоспроможними або опинилися на грані банкрутства. Зустрі-чні поставки, що виступають певною мірою альтернативною гарантією платоспроможності, на-дають банкам можливість продовжувати надавати послуги з фінансування експортних операцій своїх клієнтів.
Банки надають довгострокові кредити за компенсаційними уго¬дами. Ці кредити грунтуються на механізмах взаємного постачання товарів на однакову вартість. Такі кредити завжди мають цільовий характер: отримуючи у кредит (приміром на 10 років) машини, ус¬таткування для створення та реконструкції підприємств, освоєння природних ресурсів, позичальник на пога-шення кредиту здійснює зустрічне постачання продукції побудованих або реконструйованих підприємств. Характерна риса компенсаційних угод — значні мас¬штаби та довгостроковий ха-рактер, взаємна зумовленість експортної та імпортної угод. Кредит за компенсаційними угода-ми слугує для імпортера засобом ув'язки платежів за придбані машини та устатку¬вання, вируч-ки від зустрічних поставок товарів та експорт як ком¬пенсацію відповідних витрат.
При кредитуванні компенсаційних угод використання фірмових кредитів має обмежений ха-рактер, переважають довгострокові консорціальні кредити, що надаються банківськими консо-рціумами. Це зумовлено тим, що національне законодавство досить часто встанов¬лює для окремих банків ліміт кредитування одного позичальника, а також тим, що банки прагнуть об-межити ступінь ризику при надан¬ні кредитів.
Частиною довгострокового міжнародного кредитування є міжна¬родні позики — міжнародні кредити, які надаються у валюті, залу¬чення державними або приватними корпораціями позич-кових коштів на національному та світовому ринках позичкових капіталів шляхом випуску сво-їх боргових зобов'язань, тобто емісії пінних паперів (середньострокових нот, довгострокових облігацій та ін.). Найбільш по¬ширені емісії облігацій, які можуть бути поділені на два сектори: іно¬земні облігаційні позики та власне міжнародні облігаційні позики, або європозики. Іноземні облігаційні позики (міжнародні кредити, які надаються у валюті) — це емісія облігацій інозем-ними емітен¬тами з метою мобілізації капіталу насамперед національних кре¬диторів певної кра-їни. Такі емісії були найбільш поширені в перші десятиліття XX ст., потім їхнє значення змен-шилося, але з 60-х років вони знову набули певного поширення. У сучасних умовах більшість випусків іноземних облігацій практично зосереджені на фінансових ринках чотирьох країн. Це — міжнародні кредити, які надаються у валюті США, ФРН, Швейцарії та Японії і підпорядко-вуються регламентаціям щодо цінних паперів країни емісії, але на практиці їх обіг здійснюється згідно з більшістю принципів євроринків, насамперед тому, що вони виступають безпосередні-ми конкурентами власне єврооблігацій. У сфері стягнення податків, методів емісії та функціо-нування вторинного ривку правила дуже близькі до правил євроринку. Головні відмінності обумовлюються країнами-емітентами — Швейцарією та Японією.
Швейцарія, яка монополізувала 2/3 емісій іноземних облігацій в 1986 та 1987 рр. та практично половину міжнародних кредитів, які надаються у валюті, намагається уникнути роз-витку ринку швейцарського єврофранка для того, щоб не розширювати міжнародну роль своєї валюти. Тому вона й перешкоджає розміщенню швейцарськими банками єврооблігацій у швей-царських франках. Унаслідок цього бажаючі зроби¬ти емісію у цій валюті можуть використову-вати єдину можливість — міжнародні кре¬дити, які надаються в іноземній валюті. Тієї ж тактики дотримувалась і Японія, Що стосується США, які виступають третьою провідною країною іно-земних емісій, то їхнє положення відповідає традиції американського ринку, який не зник, але має не¬значну вагу.
Залежно від країни емісії ці облігації мають спеціальні назви:
Yanke Bonds в США, Samourai Bonds в Японії, Bulldog Bonds в Ве¬ликобританії та Chocolate Bonds в Швейцарії.
Ринок іноземних облігацій розвивається не так динамічно порів¬няно з ринком власне облігацій. Але ця тенденція може змінитися насамперед під впливом: зміни відповідних обме-жень на національ¬них та міжнародних ринках капіталів.
З початку свого виникнення позики у формі вільного випуску об¬лігацій на зовнішньому ринку позичкових капіталів базувалися на принципах єдності місця, валюти та біржового коти-рування. Наприк¬лад, облігації французької позики на англійському ринку капіталів були випу-щені у фунтах стерлінгів і купувалися англійськими інвес¬торами на основі лондонського коти-рування.
Після другої світової війни виникли перепони для розміщення облігаційних позик, особ-ливо у Західній Європі. Це було пов'язано з недостачею довгострокових джерел позичкового капіталу та не¬достатнім розвитком інституційних інвесторів, нестійкістю валют та платіжних балансів, жорстким контролем за допуском іноземних позичальників на національні ринки по-зичкового капіталу. Тому набули розвитку міжнародні облігаційні позики, які випускаються банками одночасно на декількох провідних ринках позичкового ка¬піталу у валюті третьої краї-ни. Ці власне міжнародні облігаційні позики, які мають назву єврооблігаційних або європозик, вперше почали випускатися з 1963 р. і поступово почали слугувати ваго¬мим джерелом залучен-ня фінансових ресурсів державами, містами, корпораціями.
Згідно з існуючою практикою до емісії допускаються відомі емі¬тенти, які мають намір залучите значні кошти. Впродовж тривалого часу позичальниками були майже виключно під-приємства та органі¬зації промислове розвинутих країн та міжнародні інститути, а також держа-ви. За останні роки зросла частка банків та фінансових інсти¬тутів.
Ринкова ставка відсотка залежить від валюти позики та фік¬сується на весь термін. Ціна пін-них паперів коливається залежно від рівня ринкової ставки відсотка, регулювання якої відпові-дно до ринкових умов відбувається раз на півроку. Біржове котирування здійснюється, як пра-вило, на ринках Люксембурга, Лондона, Франкфурта-на-Майні. Позичальником сплачуються комісії. Купони цін¬них паперів, що емітуються публічно або підлягають приватному розміщен-ню консорціумами міжнародних банків, звільняються від податку.
Використовуються різноманітні фінансові інструмента: звичайні облігації з фіксованою або плаваючою ставкою, облігації, що кон¬вертуються в акції або супроводжуються правом на при-дбання акцій, інші види облігацій. Цей ринок пропонує також короткострокові цін¬ні папери з плаваючою ставкою, які є сертифікатами, що передають¬ся на пред'явника строком до п'ята ро-ків та підлягають одноразово¬му відшкодуванню.
Банки організували вторинні ринки єврооблігацій у Люксем¬бурзі, Лондоні, Франкфурті та ін. Банк Morgan Guaranty створив у 1968 р. клірингову палату в Брюсселі, в капіталі якої беруть участь 120 банків: Euroclear. Друга клірингова палата була створена на початку 70-х років євро-пейськими банками (Центр постачання єврооблігацій: CEDEL), яка налічує 94 банківських ак-ціонери.
Основна різниця між двома видами облігацій (іноземними та власне єврооблігаціями) поля-гає в тому, що перші продаються на певній біржі, тоді як другі не обов'язково котируються в певному географічному місці Щодо обсягів, то ці дві категорії облігацій ма¬ли однакову вагу в 70-ті роки та на початку 80-х років, але потім си¬туація дещо змінилася. Починаючи з 1982 р. єв-роемісії почали в 2 ра¬зи перевищувати емісії іноземних облігацій, у 1987 р. вони були в 4 рази більшими.
Майже до середини 80-х років більша частина європозик здій¬снювалася у євродоларах, але в наш час поширення набули інші євровалюти.
Необхідно також зауважити, що ринок єврооблігацій практич¬но закритий для позичальни-ків, які мають репутацію ненадійних боржників.
Організація публічних емісій та приватного розміщення на євроринках облігаційних пози-чок здійснюється спеціально створеними для цього міжнародними синдикатами (консорціума-ми) або пулами. Звичайно вони мають триярусну структуру, яка включає групу управління, групу розміщення та групу продажу.
Упродовж останніх років банки дедалі більше орієнтуються на діяльність на ринках капіта-лів, насамперед на євроринках. Дана тен¬денція називається сек'юритизацією. Нові електронні інформаційні технології в банківській справі дають змогу отримати моментальну інформацію про стан справ в усіх провідних фінансових центрах та надзвичайно швидко обробити її. Це створює можливості отримання прибутків на основі проведення арбітражу між різними фінан-совими центрами, посилює взаємозв'язок між ринками прямих банківських кредитів та ринками облігацій.
Розвиток євроемісій з фіксованою ставкою відбувається залежно від різниці у реально-му доході єврооблігацій, з одного боку, та гро¬шових вкладів на строк три місяці, з іншого. Коли ця різниця зрос¬тає, обсяг євроемісій збільшується. Ринок розширюється тим більше, чим біль-ша ця різниця в період падіння ставок відсотка. Відбу¬вається певна консолідація грошових аву-арів.
У нестабільному міжнародному середовищі, що постійно змі¬нюється, внаслідок зміни ставок відсотка та валютних курсів, інвесто¬рам та позичальникам необхідно в будь-який мо-мент пристосовувати¬ся до обставин. Водночас, вони намагаються максимально скористати¬ся з переваг або недоліків податкового законодавства. Фінансові інно¬вації, що масовано виникли й поширилися впродовж 70 — 80-х років, задовольняють саме пі потреби. Необхідно насамперед підкреслити те, що саме міжнародні ринки найкраще пристосовані для впровад¬ження іннова-цій, бо вони менше регламентовані, ніж національні
До цього часу євроринки пропонували позичальникам такі три основні види позик:
а) короткострокові кредити у євровалютах, які давали змогу фі¬нансувати потреби в грошо-вих коштах безпосередньо на зразок гро¬шових кредитів, що пропонуються банками у більшості провідних промислове розвинутих країн;
б) середньо- та довгострокові єврокредити (терміном більше як 18 місяців, але менше від 15 років), які надаються банківським пулом;
в) єврооблігації на міжнародних ринках.
З допомогою застосування спеціальних видів цінних паперів фі¬нансові інновації дають можливість забезпечиш будь-яку тривалість позики — від 24 год. до безмежності.
Однією з перших інновацій були послуги гарантованих емісій, які мали замінити єврок-редити в умовах нестабільності фінансових ринків. Вони мали на меті запропонувати цінні па-пери, які користу¬ються довірою як у позичальника, що прагне забезпечити собі певні обсяги се-редньострокового фінансування за найбільш сприятливими ставками, так і в кредитора, який надає перевагу короткостроковому інвестуванню коштів.
Серед таких фінансових інновацій необхідно насамперед зазна¬чити євроноти RUF,NIF і МОFF.
Інструменти відновлення підписки (REVOLVING UNDERWRITING Facilities — RUF) — це середньострокові (від 5 до 7 років) кредитні програми, які дають змогу позичальнику періодично випускати на євроринок короткострокові (від 1 до 12 місяців) євроноти при посеред¬ництві інвестиційного банку. По суті пі послуги з відновлення підпис¬ки на цінні папери є середньостроковим кредитом, який передбачає продаж короткострокових цінних паперів. У разі неможливості реалі¬зації цінних паперів унаслідок ринкової кризи ліквідності, позичаль¬ник має впевненість щодо викупу цих паперів комерційними банками, об'єднаними в гарантійний синдикат, за ціною, обумовленою раніше. Ставки реалізації визначаються шляхом індексації за ЛІБОР заздале¬гідь. Завдяки цьому позичальник отримує гарантію середньостроково¬го фінансування, що, безумовно, є вигідним для нього.
Гарантійні інструменти (Notes Insurance Facilities — NIF) — по¬слуги з випуску боргових зо-бов'зань з наступним продовженням на тих же умовах були створені за ініціативою комерцій-них банків, яких не зовсім задовольняли властивості RUF. Насамперед тому, що вони перекла-дали всі ризики ліквідності тільки на комерційні банки, тоді як ділові банки, не маючи ніякого ризику, отримували теж знач¬ні доходи. У паперах типу NIF дії з реалізації та гарантії більше не розділяють — банки, які бажають брати участь у реалізації євронот, об'єднуються в синдикат, який робить заяву про придбання цінних паперів, котрі бажає випустити позичальник. Якщо позичальник не-вдоволений заявою, він може скористатися єврокредитом, який буде наданий цим синдикатом на умовах, погоджених заздалегідь.
В операціях на євроринку використовуються різні модифікації RUF та NIF які утворені від-повідно до потреб як позичальника, так і банків.
Фондові інструменти з багатоваріантним вибором (Multi Options Funding Facilities — МОFF) — це зобов'язання синдикату банків надавати кредит за першою вимогою та в зручній для клієнта формі. Банки за таку послугу отримують відповідну вина¬городу. Такі кредити да-ють змогу позичальнику здійснювати ви¬пуск кількох інструментів фінансування, крім коротко-строкових цінних паперів. Завдяки цьому існує можливість робити вибір між кількома валюта-ми та способами розрахунку ставок відсотка. У та¬ких формах кредитування заінтересовані пе-редусім невеликі та се¬редні фірми, тому що вони підвищують стабільність взаємовідно¬син кре-диторів та позичальників.
У другій половині 80-х років набули розвитку негарантовані пін¬ні комерційні папери, які випускаються переважно першокласними позичальниками. Ці папери надають більші пільги, ніж гарантовані, і можуть мати термін до 10 років.
Значні коливання ставок відсотка на міжнародних та національних ринках грошей останні-ми роками стимулювали появу та попу¬лярність на євроринку короткострокових зобов'язань зі змінним від¬сотком (ставки, що плавають). Ставки відсотка за цим новим видом зобов'язань з термінами від 5 до 15 років індексуються за ЛІБОР і періодично переглядаються з метою адап-тування до ринкової кон'юнк¬тури (як правило, кожні б місяців).
Поряд зі ставками, що плавають, з'явилося багато видів інших, які дають змогу задово-льнити вимоги різноманітних інвесторів. Це — прогресивні та регресивні ставки; ставки, які підлягають перегля¬ду; ставки, які регулюються; ставки, що плавають, які перетворю¬ються у фі-ксовані за умови їх зниження нижче від певного рівня;
ставки, що плавають між мінімумом і максимумом; облігації з нульо¬вим купоном, за яким до-ход передплатника забезпечується прирос¬том вартості між піною емісій, яка значно нижча за номінал, та ціною погашення, яку визначають за номіналом.
Існують також облігації, що мають додаткову перевагу порів¬няно з відсотковою ставкою. Це дає змогу емітенту пропонувати ставки відсотка нижчі, ніж за звичайними облігаціями. Це — облі¬гації, що конвертуються, та облігації з варантами. Облігації, що конвертуються, можуть обертатися у нові облігації, завдяки чому передплатники отримують певні переваги, насампе-ред при змінах відсотка. Облігації з варантами дають можливість придбати облі¬гації або акції емітента за певною ціною, більш вигідною для пе¬редплатника.
Намагання зменшити ризики, пов'язані зі змінністю ставок від¬сотка та валютних курсів, призвело до поширення таких фінансових інструментів, як свопи. Саме з ними зараз пов'язані більшість обліга¬ційних позик. Свопи — це повний або частковий обмін заборгова¬ністю. Меха-нізм здійснення свопу передбачає, що дві сторони бе¬руть на себе зобов'язання обміну валюти або обслуговування боргу (платежі відсотка за двома зобов'язаннями на одну й ту ж суму) на заздалегідь установлених умовах упродовж періоду, який може досягати 10 років.
У свопах використовується насамперед різниця в ставках відсот¬ка, яка існує на різних сег-ментах міжнародного ринку капіталів, на різних національних ринках. Це дає змогу позичаль-нику отримати доступ до кредитних ресурсів на більш вигідних умовах. Використо¬вують свопи найчастіше корпорації-позичальники, а посередниками-організаторами є банки, деякі з них бе-руть на себе роль біржі свопів (зводять не двох партнерів, а зразу широку позицію з багатьма клієнтами). По суті, операції своп утворюють самостійний середньо- та довгостроковий ринок з певним складом учасників та професіо¬нальною асоціацією/банків, які спеціалізуються на цих операціях, стандартною технікою та вторинним ринком.
Набули поширення також свопи активів, до яких вдаються кре¬дитори, що потребують рест-руктуризації балансу або одержання будь-яких інших переваг.
У зв'язку з виникненням кризи неплатоспроможності країн, що розвиваються, з'явилися «бо-ргові свопи». Вони передбачають обмін боргових зобов'язань країн, які зазнають труднощів з обслуговуванням зовнішнього боргу між банками та інвесторами (по суті це теж свопи акти-вів). Обмін борговими зобов'язаннями країн, які розвива¬ються, дав змогу відрегулювати про-філь кредитного ризику країни, знизити його шляхом диверсифікації.
У практиці міжнародного банківського кредитування у зовніш¬ній торгівлі використову-ються такі форми, як лізинг, факторинг, форфейтинг. Вони характерні тим, що в них кредитні відносини ви¬ступають лише частиною більш складної сукупності відносин.
Лізинг (від англ. leasing — довгострокова оренда) означає на¬дання або прийняття у тим-часове використання, оренду майна. Учас¬никами операції виступають лізингонадавач — сторо-на, яка володіє майном, що надається в оренду, лізингоотримувач — сторона, яка отримує у ко-ристування це майно (рис. 6). Економічна суть лізингу полягає у придбанні лізингонадавачем на прохання лізингоотримувача майна у виробника на умовах купівлі-продажу і в отриманні йо¬го лізингоотримувачем від лізингонадавача у виключне використан¬ня за певний термін. У від-повідній угоді вказується сума орендних платежів, які включають споживчу вартість, послуги лізингонадава¬ча та частину додаткової вартості. При цьому майно залишається власністю лізи-нгонадавача. Після закінчення терміну дії угоди лізин¬гу користувач (лізингоотримувач) може придбати устаткування у власність, поновити угоду на пільгових умовах або припинити дого¬вірні відносини.
Лізинг, таким чином, передбачає відносини купівлі-продажу та оренди, але основою від-носин є кредитна операція — лізингова компанія надає орендатору фінансову послугу. Лізин-гонадавач ку¬пує устаткування у свою власність за повну вартість, але не для власного користу-вання, а для користувача, який отримує та вико¬ристовує це устаткування. Останній сплачує ко-шти не одноразово, а поступово — періодичними внесками. Таким чином, лізинг мож¬на роз-глядати як передачу майна у тимчасове користування на умо¬вах повернення, терміновості, пла-тності і кваліфікувати як кредит на придбання основного капіталу. З економічної точки зору лі-зинг є специфічним кредитом, який надається у формі майна, яке пере¬дається у користування.
Основними видами лізингу є фінансовий та операційний лізинг. У даному випадку кри-теріями для розмежування є: обсяг обов'язків лізингонадавача на термін використання устатку-вання.
Здійснення фінансового лізингу передбачає, що лізингонадавач купує устаткування для користувача, чим фінансує майбутнє вико¬ристання ним устаткування, повертаючи собі його ва-ртість з періо¬дичних платежів. В інших випадках лізингонадавач теж здійснює фі¬нансування — купує устаткування, але водночас має певні зобов'я¬зання щодо устаткування (наприклад, здійс-нює технічне обслугову¬вання), чого немає за фінансового лізингу.
Фінансовий лізинг — один з найбільш поширених видів — характеризується насамперед, тим, що термін, на який устаткування пе¬редається у тимчасове користування, наближається за три-валістю до терміну його служби. Лізингонадавачем виступає лізингова компа¬нія, яка отримує устаткування у власність безпосередньо у фірми-ви¬робника.
Лізингова компанія з придбанням нового устаткування дістає податкову знижку на інвести-ції й право на прискорену аморти¬зацію. Це надає можливість зменшувати розмір періодичних платежів.
Різновидом фінансового лізингу є зворотний лізинг. У цьому ви¬падку власник устаткування продає його лізинговій компанії та од¬ночасно укладає з нею договір лізингу на це устаткування як корис¬тувач. Таким чином, первісний власник отримує від лізингової ком¬панії вартість устат-кування, зберігає за собою право володіння та ли¬ше сплачує періодичні платежі за користуван-ня устаткуванням.
Інший не менш поширений вид лізингу — операційний лізинг. Крім обсягу обов'язків лізин-гонадавача, він відрізняється від фінан¬сового і за терміном: при операційному лізингу устатку-вання вико¬ристовується протягом терміну, який є меншим за строк економічної служби устат-кування. Для того щоб відшкодувати вартість устатку¬вання, лізингова компанія надає його у тимчасове користування де¬кілька разів, як правило, різним користувачам. Техобслуговування, ремонт, страхування тощо при операційному лізингу покладаються на лізингову компанію. Предметом операційного лізингу звичайно є устаткування з високими темпами морального ста-ріння.
Одним з найбільш складних видів лізингу є спільний лізинг (leverage leasing), суть якого по-лягає в об'єднанні кількох фінансових установ для фінансування значної операції за лізингом, яка не може бути здійсненою окремою установою. Складність відносин за цього виду лізингу насамперед пов'язана зі значною кількістю його учасників. Основна відмінність цього виду лі-зингу від фінансового полягає у тому, що лізингова компанія, купуючи устаткування, оплачує сво¬їми коштами не всю його вартість, а лише частину, наприклад 20%. Решту вона бере у кре-дит в одного або кількох позичкодавців (бан¬ків, страхових компаній та ін.). При цьому лізинго-ва компанія корис¬тується усіма податковими пільгами, що розраховуються, за повну вартість устаткування, а не частини.
Об'єктами угод спільного лізингу найчастіше є устаткування для підприємств з комуна-льного обслуговування, парки вантажних ма¬шин, вантажний залізничний парк, судна та ін. По-ряд з наявністю у багатьох країнах податкових пільг ще однією особливістю цього ви¬ду лізингу є те, що лізингонадавач отримує позику у позикодавців на умовах «без права зворотної вимо-ги». Це означає, що він не несе від¬повідальності перед позиконадавачем за виплату позики, во-на має погашатися з сум періодичних платежів користувача.
Міжнародний лізинг з'явився пізніше, ніж внутрішній, приблиз¬но на десятиліття. Опера-ція набуває міжнародного характеру, якщо лізингова компанія та орендатор знаходяться у різ-них країнах. Уго¬да, за якою лізингова компанія купує устаткування у національної компанії-виробника, а потім надає його в оренду за кордон іноземно¬му орендатору, називається експорт-ним лізингом. Лізинг зберігає міжнародний характер і в тому випадку, коли спеціалізована компа¬нія знаходиться в тій самій країні, що й орендатор. У цьому випадку орендатор викорис-товує іноземне обладнання, придбане за кордо¬ном. Нарешті, в умовах міжнародного лізингу всі три учасники уго¬ди можуть знаходитися в різних країнах.
Для країни-орендонадавача міжнародний лізинг становить пев¬ний інтерес, насамперед як засіб отримання доходу в іноземній валю¬ті. Орендатор же вбачає основну перевагу міжнаро-дного лізингу у ви¬користанні більш досконалого іноземного устаткування, одержання валют-них, фінансових та податкових пільг. Наприклад, згідно з пра¬вилами МВФ зобов'язання, пов'я-зані з одержанням в оренду інозем¬них машин та устаткування, не збільшують зовнішню забор-гованість.
У сучасних умовах розвитку міжнародного лізингу сприяє уніфі¬кація правил оренди іно-земних машин та устаткування. Свого часу різниця режимів оподаткування, національних зако-нодавств обме¬жувала поширення міжнародного лізингу.
Факторинг (від англійського factor — агент, посередник) — це придбання банком або спеціалізованою .факторинговою ком¬панією грошових вимог постачальника до покупця та їх інкаса¬ція за певну винагороду.
Механізм здійснення факторингових операцій передбачає такі дії:
? придбання факторинговою компанією (фактор-фірмою) платіж¬них вимог до покупців у своїх клієнтів на умовах негайної оплати клієнту 80 — 90% вартості відфактурованих поставок;
? оплату в строго визначений термін іншої частини вартості з відрахуванням ко-місійних та відсотків за кредит, незалежно від надходження виручки від покуп-ців. Платіж, який надходить потім від покупця, повністю зараховується на ра-хунок фактор-компанії.
В умовах міжнародних відносин кредитний ризик постачаль¬ника особливо зростає при постачанні товарів на експорт, що пов'язано з більшими труднощами оцінки платоспроможнос-ті іно¬земних клієнтів, тривалішими строками документу та товарообі¬гу, факторами політичної нестабільності в країнах-учасницях цих відносин.
Специфіка міжнародного факторингу полягає у тому, що при ро¬боті з експортером фак-торингова компанія, як правило, укладає уго¬ду з факторинговою компанією країни імпортера та передає їй части¬ну своїх функцій. У свою чергу, вона виконує роботу, пов'язану з до¬рученнями іноземної факторингової компанії. Такий зустрічний фак¬торинг має назву взаємного або двофа-кторного. Його переваги зу¬мовлені тим, що для кожної з компаній, які обслуговують імпорте-рів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог та ін.
Якщо факторинг зручніший для фінансування експорту товарів споживання з терміном кредитування від 90 до 180 днів, то такий вид кредитування, як форфейтування, використову-ється при фінансуван¬ні експорту товарів виробничого призначення з терміном кредиту¬вання до кількох років. Водночас факторинг, як правило, не покри¬ває політичних та перевідних ризиків, тоді як форфейтер при форфеейтуванні будь-якої вимоги за пі ризики несе відповідальність. У багатьох країнах прийшли до висновку, що форфейтування може бу¬ти відносно недорогим, альтернативним іншим формам експортного фінансування, що застосовуються зараз.
Форфейтинг (він французського «а forfait» — відмова від прав) — це кредитування екс-портера шляхом придбання вексе¬лів або інших боргових вимог. По суті, міжнародні кредити, які на¬даються у валюті, де форма трансформації комерційного кредиту у банківський, внаслідок якої експортер отримує ряд переваг. Насам¬перед прискорюється одержання ним коштів за то-вар, що експорто¬вано, а значить і обіг усього капіталу. Експортер звільняється від ри¬зику не-платежу та валютного ризику, а також ризику, пов'язаного з коливанням ставок відсотка. Спрощується баланс підприємства за рахунок часткового звільнення від дебіторської заборго-ваності. Форфейтинг — це одна із нових форм кредитування зовнішньої торгівлі. Її поява зумо-влена швидким зростанням експорту дорогого устатку¬вання з тривалим терміном виробництва, посиленням конкурентної боротьби на світових ринках та зростанням ролі кредиту у розвитку світової торгівлі.
Форфейтування з'явилося у відповідь на постійно зростаючий попит на міжнародні кредити, який не задовольнявся. На початку 60-х років, ко¬ли почав формуватися механізм форфейтингу, ринок продавців товарів ви¬робничого призначення поступово перетворювався на ринок покуп-ців цих товарів. Значний розвиток міжнародної торгівлі супроводжувався поси¬ленням тенденції зростання вимог імпортерів подовжити термін традицій¬ного 90 — 180-денного кредиту. Відро-дження торговельних відносин між країнами Західної та Східної Європи та зростаюча значу-щість у світовій торгівлі країн Азії, Африки та Латинської Америки створили багато фінан¬сових перешкод для західних експортерів. Виникнення цих нових ринків припало на час, коли обтяжуючі інвестиційні зобов'язання фірм, що екс¬портують, перешкоджали фінансуванню ни-ми середньострокових креди¬тів постачальника за рахунок власних коштів. Банки, що існували тоді, бу¬ли не в змозі запропонувати послуги, яких потребували експортери.
Швейцарія, яка традиційно виступала значним банківським центром та мала багаторічний досвід у фінансуванні міжнародної торгівлі, стала одним з перших центрів та ринків форфейту-вання.
З часом стало очевидним, що цей механізм потребує створення в ме¬жах традиційної функці-ональної структури банку спеціального підрозді¬лу — філії, згодом почали створюватися і спе-ціалізовані компанії, які здійснюють виключно форфейтування.
Механізм здійснення операцій форфейгингу передбачає, що екс¬портер виконав свої зо-бов'язання за контрастом і прагне інкасувати розрахункові документи імпортера шляхом їх продажу з метою отри¬мання готівкових коштів (рис. 7). Покупцями (форфейтерами) стають банк або спеціалізована фірма. Вони беруть на себе комерцій¬ний ризик, пов'язаний з неплато-спроможністю імпортерів, без права регресу (обернення) документів на експортера.

Якщо імпортер не виступає першокласним позичальником, який має бездоганну репута-цію, форфейтер вимагає в банку країни. імпортера гарантію у формі авалю або безумовну та безвідзивну гарантію за борговими зобов'язаннями, які він хоче придбати. Виконання цієї умо-ви має особливе значення з огляду на необоротність угоди, тому що в разі неплатежу боржни-ком форфейтер як на свою єдину гарантію може покластися тільки на цю форму банківської га-рантії. Форфейтер при покупці боргових вимог відраховує від¬сотки за весь термін, на який вони виписані (дисконтує векселі) та перетворює тим самим експортну угоду на готівкову. У цьому ви¬падку експортер відповідає тільки за задовільне виготовлення та постачання товару та прави-льне оформлення документів за зобов’язаннями. Ця остання обставина разом з наявністю фік-сованої став¬ки відсотка, яка стягується з початку операції, робить форфейтинг досить приваб-ливим видом фінансування. Форфейтер може збері¬гати придбані документи (витрачені ним ко-шти будуть розглядати¬ся в цьому випадку як капіталовкладення) або може продати їх ін¬шому форфейтеру теж на безоборотній основі. Із настанням термі¬ну платежу кінцевий власник доку-ментів пред'являє їх у банк для оплати.
Джерелом коштів для банків, які беруть участь в операціях форфейтингу, слугує ринок євровалют. Внаслідок цього облікова ставка за форфейтингом тісно пов'язана з рівнем процента за середньостроковими кредитами на цьому ринку.

| Перша | Наступна сторiнка