ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОГО СТАНУ СВІТОВОГО РИНКУ ТОРГІВЛІ ТОВАРАМИ

Міжнародна торгівля товарами посідає особливе місце в складній системі світогосподарських зв’язків. Хоча в сучасних умовах головною формою міжнародних економічних відносин є не вивіз товарів, а зарубіжне інвестування, все ж міжнародна торгівля за своїми масштабами і функціями в загальному комплексі міжнародних економічних відносин зберігає винятково важливе значення. Вона опосередковує практично всі види міжнародного співробітництва, включаючи спільну виробничу діяльність різнонаціональних суб’єктів, міжнародний трансфер технологій і т. п.
Світова торгівля товарами – сфера міжнародних товарно-грошових відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами) між продавцями і покупцями різних країн. Вона являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу. До стабільного зростання міжнародної торгівлі, характерного для кінця ХХ – початку ХХІ ст., спричинилося декілька факторів:
 розвиток міжнародного поділу праці й інтернаціоналізація виробництва;
 НТР, яка сприяла оновленню основного капіталу, створенню нових галузей;
 активна діяльність транснаціональних компаній на світовому ринку;
 лібералізація міжнародної торгівлі в межах Генеральної угоди про тарифи і торгівлю;
 розвиток торгівельно-економічної інтеграції;
 виділення “нових індустріальних країн”, економічна модель яких орієнтується на зовнішній ринок.
Науково-технічний прогрес призвів до істотних зрушень у товарній структурі світової торгівлі, а саме: збільшилась частка готових виробів (1/3 світової торгівлі 90-х рр. – машини і обладнання) і скоротилася питома вага продовольства і сировини, крім палива. Зростає міжнародна торгівля компонентами, напівфабрикатами, комплектуючими, що свідчить про вплив міжнародної виробничої кооперації на інтенсифікацію зовнішньоторговельних зв’язків. В сучасних умовах саме обмін продукцією машинобудування складає серцевину світової торгівлі. Значно збільшилася у міжнародному товарообміні і роль хімічної продукції (експорт зріс у 1,6 рази за 90-і рр.). Зміни у структурі паливно-енергетичного балансу та потужний розвиток хімічної промисловості зумовили значне зростання торгівлі мінеральним паливом і природним газом. Однак зараз, протягом 1999 та 2000 років нафтодобувні країни, зокрема, члени ОПЕК різко зменшили видобуток нафти, спричинивши ріст її ціни на світовому ринку.
На світових ринках з’являється велика кількість принципово нових товарів, здебільшого продукції наукоємних галузей, сфери високих технологій. Отже, відбувається інтелектуалізація міжнародної торгівлі. В експорті промислово розвинутих країн зростає частка високотехнологічної продукції (США, Швейцарія та Японія – понад 20 %, Німеччина та Франція - близько 15 %). За останні десятиріччя поширилася тенденція розширення торгівлі машинами і обладнанням між промислово розвинутими країнами. Найбільш швидкими темпами зростає експорт електротехнічного й електронного обладнання, на частку якого припадає понад 25 % усього експорту машинно-технічної продукції. Географічна структура міжнародної торгівлі являє собою розподіл торговельних потоків між окремими групами країн, що диференціюються за територіальною або організаційною ознакою. Поступово зростає торгівля країн, що розвиваються, але особливо швидкими темпами збільшуються обсяги товаропотоків із нових індустріальних країн. Разом з тим близько 30 % світових експортно-імпортних операцій припадає на провідні розвинуті країни (США, Німеччина, Японія).
В останні роки у світовій торгівлі спостерігається тенденція зростання частки країн, що розвиваються, їх питома вага у світовому експорті товарів збільшилася із 27 % у 1992 році до 35 % у 1999 році. У нових країнах Азії по сукупному обсягу зовнішньої торгівлі (близько 1,5 трлн. доларів США у 1999 році) Тайвань, Південна Корея, Сінгапур, Малайзія, Таїланд й Індонезія поступаються лише США. На них приходиться більше 10 % загального обсягу світової торгівлі. Серед країн із перехідною економікою найбільш динамічно розвивається зовнішня торгівля Китаю (середньорічний обсяг експортно-імпортних операцій склав 16,5 % за 1979-1997 рр., що значно підвищувало темпи росту світової економіки). Вартісний обсяг її зріс із 24 млрд. доларів у 1979 р. до 325 млрд. доларів у 1997 році, що дозволило країні увійти в десятку найбільших торгових країн світу.
У деяких країн, що особливо активно беруть участь у міжнародному поділі праці, висока експортна квота : у 1999 р. вона склала в Німеччини 23%, Франції — 23,5, Великобританії — 28,3, Італії (у 2000 р.) — 23%. Росте відношення експорту товарів і послуг до ВВП у Японії і США незважаючи на такі особливості внутрішніх ринків цих країн, як високий ступінь диверсифікованості і величезних масштабів (США). Так, у 1999 р. експортна квота Японії склала 9,4%, США — 11,1%. Особливо велика роль експорту в економіці малих країн Західної Європи: у 1999 р. цей показник склав у Нідерландах — 53%, у Бельгії — 72,6%. Зростаюче залучення цих країн у світову економіку виявляється в тому, що закордонні ринки збуту відіграють для них важливішу роль у реалізації товарів і послуг, ніж національні. В умовах посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків виявляється тенденція до росту імпортної квоти економіки. У 1999 р. цей показник складав у Німеччині 22%, у Франції— 21,2, в Італії (1994 р.) — 20,1, у Великобританії — 29%. Залежність США і Японії від імпорту товарів і послуг істотно нижче — імпортна квота в цих країнах у 1999 р. склала 12,4 і 8% відповідно 4, с. 7.

| Перша | Наступна сторiнка