Синтоїзм

Дата поступлення: 2007-03-14 20:52:33
Хто виконав: Alex (Dnipro)
Навчальний заклад:

Синто

Синто́ (яп. 神道 — сінто, камі но міті, «шлях богів») — стародавня політеїстична релігія мешканців Японського архіпелагу. В її основі лежать анімістичні, фетишстичні, тотемістичні вірування, які склалися у середовищі різних ентічнографічних груп Японії. Вона оформилася у релігійну систему під впливом материкової релігійно-філософської думки (буддизму, даосизму і конфуціанства) та зусиль японських політичних кіл.

На відміну від світових релігій, Синто не має усталеного «священного письма». Натомість існує цілий ряд кодекс книг, так звані «Божественні правила» (神典), до якого входять «Кодзікі», «Ніхон сьокі», «Кого дзюі» та інші, які містять основні положення, опис церемоній та тексти молитов цієї релігії.

Об'єктом поклоніння в Синто є боги-духи камі (神), що заселяють увесь всесвіт. Вони умовно поділяються на небесних і земних. Важливою складовою релігії є вшанування померлих родичів та проведення свят (мацурі). Головним принципом, яким керуються віруючі, є жити «чисто, радісно, правильно і відверто» (浄明正直).

Синто не має моралістичних концепцій подібно іншим філософсько-релігійним системам. Це гедоністична релігія, яка розглядає людську природу як апріорно добру. Головним кредом цього вчення є жити зараз, а не готувати себе до загробного життя.

Рання історія

Довкола походження Синто вирують наукові дебати і політичні пристрасті. Більшість японських вчених, які захищають самобутність своєї нації і релігії, твердять що початки Синто вже можна знайти у неолітному періоді Дзьомон. Їм заперечують релігієзнавці Заходу, насамперед мультентічних США, які наполягають на тому, що Синто склалося у період Яйої з появою на Японських островах рисівництва та великої кількості північно-азійських мігрантів. Ряд науковців взагалі вважають, що Синто не існувала як релігійна система принаймі до 18-19 століття, а тому варто говорити не про початки Синто, а про існування у доісторичні часи набору вірувань з елементами вшановування богів-духів камі.

На світанку історії мешканці різних регіонів Японії вклонялися різноманітним божествам. З появою і домінуванням держави Ямато у 3-5 століттях, з великої кількості божеств вивищуються боги-камі імператорської родини. Для упорядкування міфів та переказів, а також для створення ієрархії японскьких богів та доведення вищиості богів пантеону Ямато, у 8 столітті були створені книги «Кодзікі» та «Ніхон Сьокі».

Ранні обряди проводилися перед лісами, горами або скелями. Боги-камі не були ще антропоморфними. Храмів або святилищ не існувало. Ситуація змінилася з приходом на Японські осторви буддизму. Божества набули людських рис, а їх самих почали вшановувати у невеликих будівлях, які стали згодом святилищами-дзіндзя. Перші з них були зведені у Ідзумо (659) та Ісе (690).

Синто і Буддизм

З появою у 6 столітті на Японських островах ієрогліфічної писемності, буддизму а також інших релігійно-філософських концепцій з Китаю, розпочався тривалий процес перетравлювання імпортованих ідей та структулізація японьких традиційних вірувань. Перші хроніки 8 століття відобразили систему японської міфології, у яку були закладені поняття ієрархії богів-камі Японського архіпелагу та ідея божественності імпреаторського роду країни.

Швидке поширення буддизму сприяло змішанню його філософських положень з практикою японського Синто. Утворилася так звана синкретична система сінбуцу сюго (神仏習合). У цій системі японські стародавні боги-камі, не втрачаючи своєї божественної природи, ставали бодхісатвами або буддами і оборонцями буддистського Закону. Так зокрема, богиня сонця Аматерасу-Омікамі, до роду якої належали японські імператори, проголошувалась бодхісатвою Дайніті-Ньорай (Великий будда сонця), центральною маніфестацією Будди.

Мирне співіснування Синто і буддизму тривало до середини періоду Едо. У 18 столітті японські вчені державницької філософської течії «кокуґаку» почали займатися пошуками «японськості» Синто, відкидаючи культурні нашарування поредніх епох. Зокрема Мотоорі Норінаґа (1730—1801) намагався відтворити первісний образ японської релігії, «відчищаючи» її від іноземних концепцій та постулатів. Ця загальна тенденція японської інтелектуальної еліти до поділу Синто і буддизму (神仏分離) набула втілення після реставрації Мейдзі (1868).

Синто як державна релігія

З настанням періоду Мейдзі, Синто було відділене від буддизму та проголошене державною релігією. Імператор ставав головним первосвященником, довкола якого гуртувалися вірні — вся японська нація. Синтоїстські святилища були зведені у новоосвоєних землях Хоккайдо та завойованих територіях Тайваню і Кореї.

З 1871 року японський уряд поділив усі дзіндзя країни на 12 ступенів, які починалась святилищем імператорського роду в Ісе і закінчувались малими «капличками» у містах і селах. Держава організувала у навчальних закладах курси з основ Синто. Священники були прирівняні до державних службовців. Вперше були сформульовані синтоїстські догмати. Реформування Синто сприяло росту японського націоналізму, який поєднав західну ідеологію побудови нації зі східним містицизмом.

У 1945 році, з поразкою Японії у другій світовій війні та проголошенням принципу розмежування світської і духовної влади, Синто як державна релігія перестала існувати.

Післявоєнне Синто

Хоча після війни Синто перестало бути основною релігією держави, а її голова, імператор Хірохіто проголосив, що він не є «богом», більшість японців залишились відданими цьому віровченню. Багато синтоїстів повернулись до споконвічного синкретизму з буддизмом. Опитування, які були проведені у 1970-х роках, засвідчили, що дві третини японців є водночас і буддистами, і синтоїстами.

Сучасні святилища-дзіндзя намагаються допомагати простим людям, обіцяючи їм «налагодження зв'язків» із місцевими богами-камі та пращурами. Більшість мешканців Японії відвідують святилища на Новий рік та свята мацурі. Синто продовжує відігравати важливу роль у житті японців.

Типологізація Синто

Дослідники поділяють Синто на декілька типів для полегшеного розуміння цієї релігійно-філософської системи.

- Синто святилищ — найстаріший і найбільш поширений тип синтоїзму у стародавній і сучасній Японії, який акцентує увагу на вшановуванні богів-камі конкретних місцевостей у конкрентних місцях для поклоніння (святилищах дзіндзя).

- Синто сектантське — різновид синтоїзму, який об'єднує близько тринадцяти релігійних громад, що утворилися у 19 столітті. Ритуали цих громад проводяться не у традиційних святилищах, а залах, на зразок протестантських церков.
Синто даного типу включає секти поклонників гір, секти зцілювачів, конфуціанські секти та секти «Рідного синто» або «Відродження віри». Також, до цього типу синтоїзму часто відносять такі віровчення як Конко-кьо, Тенрі-кьо та Куродзумі-кьо, хоча їх представники дистанціюють себе від Синто.

- Синто народне — тип синтоїзму, який складається з чисельних, але фрагментарних і не систематизованих вірувань у богів-камі, духів, привидів і чудовиськ. Релігійна практика зводиться до ворожби, зцілювань, шаманських обрядів. Більшість з них — це, переважно, запозичення з китайського даосизму та буддизму, однак є суто японські традиційні техніки.

- Синто державне — одна з форм синтоїзму, який виконував функції державної релігії. Була панівною від реставрації Мейдзі (1868) до кінця другої світової війни. Характериними рисами цього Синто є відособленість від інших релігійних систем (буддизму чи конфуціанства) та верховенство імператора Японії, «живого бога» та первосвященика, над вірними.

Вчення і релігійні практики

"Кредо" Синто

Хоча у синтоїзмі немає абсолютних положень і догм віри, існує декілька головних правил, які скеровані на те, щоб синтоїст «жив просто і гармонійно у природі та суспільстві». Цими правилами є:

Шанування родини і традицій (Родина є місцем накопичення, створення і передання цих традицій. Головними святкуваннями для родини є народження і шлюб);

Любов до природи (Пошана до богів-камі виражається, насамперед, у дбайливому ставленні до природи, яка є місцем їх проживання. Будь який природній об'єкт — чи то тварина, чи то дерово, чи то камінь — є іманаціями всесвітньої животворящої енергії мусубі);

Дотримання чистоти (Чистоти тіла і духу є необхідними умовами існування і підримання здорового і, відповідно, правильного способу життя синтоїста);

Проведення мацурі (Для розваги і вмиротворення богів-камі обов'язковим є влаштування свят хоча б раз на рік для одного божества).

Джерела і література

Синто — путь японских богов: в 2 т. — Москва, Гиперион, 2002.

Littleton, C. Scott (2002). Shinto: Origins, Rituals, Festivals, Spirits, Sacred Places. Oxford University Press, Inc. ISBN 0-19-521886-8.

Ueda Kenji|Ueda, Kenji (1999). «The Concept of Kami». In John Ross Carter (Ed.), The Religious Heritage of Japan: Foundations for Cross-Cultural Understanding in a Religiously Plural World, pp. 65-72. Book East. ISBN ???.

| Перша | Наступна сторiнка

Друзі та партнери