Україна в міжнародних організаціях

Дата поступлення: 2006-08-13 19:59:20
Хто виконав: grunchuk
Навчальний заклад:

“Україна в міжнародних організаціях”.

План


1.Міжнародні організації.
2.Україна на сучасній політичній арені.
3.Україна в ООН.
4.Рада Європи.
5.Співробітництво України з ЄС
6.Відносини з НАТО
7.Україна в інших міжнародних організаціях.

На сучасному етапі міжнародні організації як форма міжнародного співробітництва та багатосторонньої дипломатії відіграють надзвичайно важливу роль. Для сучасних міжнародних організацій визначальною рисою є подальше розширення їх компетпнцій та ускладнення структури. Нині загальна кількість таких організацій наближається до 5 тисяч, з яких понад 400 - міжурядові. Тому можна із впевненістю говорити про світову систему міжнародних організацій, в центрі якої, безперечно, перебуває ООН.
На сьогодні Україна - повноцінний член світової спільноти, чого не можна сказати про не таке вже й далеке минуле. Здобуття Україною державної незалежності поряд з багатьма іншими питаннями висунуло цілу низку проблем у сфері міжнародних відносин. Це і вироблення власної позиції, стилю та навичок у відносинах із зовнішнім світом, це і новий, самостійний тип взаємин з державами колишнього СРСР, так званим “близьким зарубіжжям”, це, з рештою включення України в інтеграційні процеси, які розгорнулися серед розвинутих країн Європи.
Суверенність держави, окрім іншого, означає самостійність її зовнішньої політики. Набуття Україною ознак повноцінно розвиненої держави, суб’єкта міжнародних відносин відбувається за досить складних, суперечливих і певною мірою унікальних умов. Після тривалого періоду монополії правлячих кіл у визначенні зовнішньополітичного курсу до його формування тепер пречетнісили з різними, часто протилежними соціально-політичними позиціями, і це ускладнює вироблення загальнодержавного курсу у міжнародних відносинах нашоі країни.
Основні правові норми становлення України як суб’єкта міжнародних відносин закладені в Декларації про державний суверенитет України, де є спецільний десятий розділ “Міжнародні відносини”, в якому зазначено, що “вона як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульскими, торгівельними представництавами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформіційній, технічній та спортивниій сферах. Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах”.
Нині Україна є членом більш ніж 40 як міжурядових, так і неурядових міжнародних організацій.
Відтоді, як досягнута незалежність, зростає авторитет України як члена багатьох універсальних мівжнарордних організацій, у фундації яких вона брала участь (ООН та ін.). Нашу державу прийнято до складу престижних міжнародних організацій, зокрема до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Українська держава стала повноправною учасницею Організації з безпеки і співаробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво та партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Багато зусиль було докладено, щоб стати повноправним членом такої впливової міжнародної регіональної інституції як Рада Європи (РЄ). Особливе і визначне місце в зовнішній політиці України належить співробітництву з Організацієй Об'єднаних Націй. Український народ може пишатися тим, що його країна була однією з держав-засновниць цієї глобальної міжнародної організації. Свого часу, в перші 45 років існування ООН, Україна виявила чимало ініціатив у розробці міжнародних питань, перебуваючі в рамках ООН. Але, як стверджує багато українських вчених, дипломатів, в тому числі постійний представник Укарїни при ООН Віктор Батюк, присутність нашої держави в ООН була в дуже обмеженому і спотвореному вигляді. Делегація України могла захищати власні інтереси під пильним наглядом “старшого брата”, бо завдяки англійській абетці делегація СРСР завжди розміщалася відразу праворуч української. Про місце і роль України в ООН до проголошення незалежності колишній міністр закордонних справ А. Зленко заявив: ”Про нас знають в ООН як про країну, яка протягом усієї історії ООН робила вагомий внесок у сприяння процесу роззброєння, розгляду широкого комплексу економічних, соціальних, гуманітарних проблем, питань боротьби з колоніалізмом, расизмом, апартеїдом, підтримувала боротьбу поневолених народів за своє визволення”. Проголошення незалежності Ураїни співпало з ренессансом ООН, що дало їй змогу в новій якості самостійно виступати на міжнародній арені, влитися в міжнародне співтовариство. Для України, яка прагне твердо закріпитися у світових міжнародних організаціях та проводити власний зовнішньополітичний курс, членство в ООН є однією з умов міжнародних гарантів її національної безпеки. Якщо до розпаду СРСР безпека України гарантувалася військовою могутністю Радянського Союзу, ОВД, то з проголошенням незалежності саме ООН залишається чи не єдиною структурою, спроможною у разі необхідності надати Україні конкретну допомогу в справі забезпечення її територіальної цілісності.
Перетворення України на самостійну демократичну державу відкриває для неї простір для доказу того, що вона є вагомим чинником міжнародного життя. Роки, що минули від дня здобуття незалежності показали: позицію України в ООН поважають, і її інтереси враховуються під час прийняття важливих рішень.
Переконливим підтвердженням цього є, приміром, одночасне обрання України до таких важливих органів ООН, як Надзвичайний фонд допомоги дітям при ООН, Комісія з прав людини. На користь української дипломатії промовляють такі факти, як членство України в Економічній та Соціальній Раді ООН, Комітеті ООН по внесках, Раді керівників ООН, Виконавчій Раді Дитячого фонду ООН, включення України до Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй. Вагому позицію України в ООН можна визначити тим, що вона (третя за ядерним потенціалом держава) першою в історії людства добровільно відмовилися від ядерної зброї, приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), ратифікувала угоду про скорочення стратегічних наступательних озброєнь (СНО-1). Це дало змогу Президентові України Л.Кучмі, виступаючі на спеціальному урочистому засіданні Генеральної Асамблеї ООН з нагоди 50-ї річниці ООН 22 жовтня 1995 р., запропонувати встановлення особливого статусу з міжнародними гарантіями безпеки, консолідованою фінансовою і технічною допомогою, моральними стимулами для країн, які відмовилися від ядерної зброї, через реалізацію нової програми ООН “Світ ХХІ сторіччя без ядерної зброї”.
З 12 травня 1954 р. Україна член ЮНЕСКО. За повоєнні роки вона обиралася до ряду керівних органів ЮНЕСКО та до Виконавчої Ради (1980-1985). Україна - член Міжнародного урядового Комітету, Міжурядової програми з інформатики, Міжнародної Координаційної Ради програми “Людина і біосфера” (МАБ), Європейської економічної комісії ООН. В цілому Україна бере участь у діяльності більш як 60 організацій ООН (МАГАТЕ, ЮНІДО, МОП, ВПС тощо). Обрання Міністра закордонних справ України Г.Удовенка головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН свідчить про постійно зростаючий авторитет України на міжнародній арені.
Україна бере активну участь у миротворчій діяльності ООН, проводить справді незалежну від окремих держав чи груп держав зовнішню політику.
Україна і надалі намагається забезпечити політичний, ідеологічний та організаціїний вплив на діяльність ООН шляхом розробки й висунення ініціатив та пропозицій, які б, з одного боку, відповідали національним інтересам нашої держави, а з другого боку, відбивали тенденції діяльності ООН на сучасному етапі. Прикладом таких пропозицій стала підготовка і прийняття за ініціативою України Конвенції із захисту Миротворчого персоналу ООН. Україна підтримує колективні зусилля по збережнню міжнародного миру та безпеки, бере активну участь в операціях сил ООН з початку кризи у колишній Югославії, де перебуває понад 1200 українських військовослужбовців.
Україна є учасницею, членом “нового Радянського Союзу”, тобто Співдружності незалежних держав, яка була спворена в грудні 1991 року. Уряд нашої держави розглядає СНД як ьіжнародниц механізм, що доповнює і координує процкс створення якісно нових двосторонніх відносин з незалежними державами, які утворилися на території колишнього СРСР, і має на меті сприяння більш успышному вирішенню проблем, що виникли внаслідок розпаду Союзу СРС. україна стоїть напозиції насамперед економічної доцільності існування СНД, розвитку торговельно-економічних відносин між державами-учасницями Співдружності. Співробітництво в рамках СНД в усіх сферах співробітництва Україна розглядає крізь призму власних національних інтересів, при цьому усвідомлюючи своє право як незалежної держави самостійного формування позиції щодо активної та гнучкої політики в межах Співдружності, реалізації національних інтересів.
Україна виступає проти перетворення СНД на державне утворення зі своїми органами влади і управління, надання їй статусу суб'єкту міжнародного права. Тому Україна уникатиме і в подальшому участі в інституціоналізації форм міждержавного співробіцтництва, здатній перетворити СНД у наддержавну структуру. У разі набуття подібною тенденцією домінуючого характеру вона залишає за собою право переглянути своє ставлення до участі в співдружності.
У сфері економіки Україна обрала і відстоює лінію створення власної відкритої економічної системи, участі в міжрегіональних ринках, серед яких чільне місце має займати спільний ринок Співдружності, незалежних держав, як рівноправне економічне інтеграційне об'єднання. Україна стоїть на позиції, яка передбачає збалансовану господарську діяльність всіх без винятку держав-учасниць СНД, що вимагає перегляду старих і переходу до нових форм інтеграції.
У військово-політичній сфері Україна стоїть на позиції неучасті в угодах військово-політичного характеру на геополітичному просторі колишнього СРСР. Такі угоди суперечили б проголошеному Верховною Радою прагненню набути в майбутньому нейтрального статуса.
Україна не має ніяких територіяльних претензій до всіх сусідніх держав, у тому числі держав-учасниць СНД. Водночас свої державні кордони, що склалися на період розпаду СРСР, вона вважає непорушними.
Послідовно дотримуючись виробленого щодо СНД курсу, Україна не підписала Угоди про Сили спільного призначення на перехідний період (14 лютого 1992 року, Мінськ), Договор про колективну безпеку (15 травня 1992 р., Ташкент), Статут Співдружності незалежних держав (22 січня 1993 р., Мінськ) та цілий ряд інших документів ,які передбачали утворення наднаціональних органів. При розгляді питання про економічний союз, підписані декларації і рішення про його утворення (14 травня 1993 р., Москва) Президент України, у відповідності до позиції Верховної Ради, зробив застереження, що Україна не підтримує термін “союз”. “Ми підтримуємо інтеграцію, інтеграційні процеси, - уточнив Президент. Ми за те, щоб СНД існувала, ми за те, щоб Співдружність розвивалась у рамках економічних відносин, але ми не можемо підтримувати політичну, воєнно-політичну інтеграцію і всі інститути, які будуть утворюватись, тому що це загрожує суверенитету”.
Таким чином, Україна, очолюючи “групу неприєднання” серед країн СНД (до складу якої входять також Молдова та Азербайджан), що протидіє утворенню будь-яких наднаціональних органів чи військово-політичних механізмів, наша держава дедалі більше визначає, чи залишиться СНД вільною економічною асоціацією, чи перетвориться на тісну військово-політичну конфедерацію. Без України новий Радянський Союз неможливий. З огляду на те, що Білорусія зливається з Росією, позиція України набуває ще більшого значення. Уникаючи інституціоналізації СНД як механізму безпеки, Україна водночас має розвивати економічну співпрацю з Росією та іншими державами колишнього СРСР.
Українське керівництво очікує, що важливу роль в розширенні й диверсифікації міжнародних торговельно-економічних зв'язків відіграватиме Всесвітня організація торгівлі (ВОТ), до якої Україна готова приєднатися. Окремо йдеться про бажаність посилити інформаційне забезпечення зовнішньополітичної діяльності України за допомогою механізмів та можливостей, що існують у рамках ООН. Треба заповнити той інформаційний вакуум, який існує стосовно подій що відбувається в Україні.
Участь України в ООН є одним із найбільш рентабельних у політичному плані зовнішньополітичних механізмів України. Внесок України до ООН на душу населення становить приблизно 86 центів на рік - тобто весь обсяг корисної діяльності ООН від блакитних шоломів до вакцини проти дифтерії коштувало громадянину України за месяць менше, ніж поїздка в міському транспорті.
Звичайно, співпраця України з ООН не має одностороннього вигляду. Певна віддача йде і від структурних організацій в Женеві. Якщо взяти економічний аспект цієї віддачі, то тут є чимало проектів, зорієнтованих на надання цієї допомоги. Це і сприяння у розробці й проведенні політики перебудови економіки та окремих галузей (металургія, енергетика), і у здійсненні приватизації й розвитку підприємництва. За допомогою Міжнародної організації праці здійснено комплексне дослідження ринку праці в Україні і вироблено рекомендації щодо вирішення відповідних соціальних проблем.
Виз¬начною подією в політичному житті України стало приііняття до Ради Європи. Наша держава стала 37-м чле¬ном цієї авторитетної організації і п'ятою серед колишніх республік СРСР (після Латвії, Литви, Естонії та Молдови).
Метою Ради Європи, згідно з договором про її утворення, є досягнення більшого ступеня узгодженості й згуртованості держав-учасниць на базі спільних принципів та ідеалів, на яких грунтується західна цивілізація і демократія, а також сприяння їх економічному і соціальному прогресу. Задля цього держави-учасниці мають за допомогою РЄ вступати в угоди і вживати спільні дії в економічній, соціальній, культурній, науковій, юридичній та адміністративній галузях і розвивати права людини та основні свободи. Головними органами Ради Європи є: Комітет міністрів у складі всіх міністрів закордонних справ і Парламентська Асамблея.
Щоб бути прийнятим до складу РЄ, необхідно дотримува¬тися трьох найважливіших принципів: держава-кандидат має бути правовою, поважати права людини, мати в наявності плюралістичну демократію.
До набуття цього статусу Україна йшла послідовно, крок за кроком від дня проголошення своєї незалежності. Уже в грудні 1991 р., невдовзі після референдуму, який підтвер¬див Акт проголошення незалежності, Міністерство закор¬донних справ України звернулося до Генерального секре¬таря Ради Європи з пропозицією провести переговори про визначення сфери й форм співробітництва. Відтоді почав¬ся зустрічний рух. На запрошення РЄ відбулися візити парламентських делегацій України в столицю інтегоованої Європи Страсбург і зворотні візити до Києва керівників РЄ. Статус "спеціально запрошеної країни" наша держава отримала 16 вересня 1992 р. Україна була включена у кілька програм, що здійснюються під егідою цієї організації, її також було прийнято як асоційованого члена Ради Європи у комісію "За демократію через право" ("Венеціанська комі¬сія") для спостереження за виконанням правових норм, що служать гарантом демократії.
Рада Європи функціонує за трьома ключовими напрямами: розвиток демократії, захист прав людини, забезпечення вер¬ховенства закону. Ступивши на шлях входження до РЄ, Україна докладає чимало зусиль, щоб дотримуватися цих напрямів.
Експерти Ради Європи констатують прагнення нашої держави привести своє законодавство у відповідність до міжнародних норм і стандартів, передусім тих, що містяться у Загальній декларації прав людини, міжнародних пактах про права людини, підсумкових документах ОБСЄ та кон¬венціях РЄ. Водночас Україна збагачує європейське співто¬вариство власним досвідом розв'язання проблем цивілізо¬ваним шляхом у складному процесі трансформації суспіль¬ства, досвіду якого світова практика не знає.
Йдеться не тільки про перетворення централізованої економіки в цивілізовану ринкову, а й, скажімо, про досвщ побудови міжнаціональних відносин у багатоетнічному ук¬раїнському суспільстві. Стабільність у цьому регіоні Європи міжнародні експерти пояснюють саме виваженою, позитив¬ною національною політикою Украши, яка відповідає нор¬мам Рамкової конвенції про захист національних меншин (Україна приєдналася до останньої 15 вересня 1995 р.). Взагалі ж, входження України до Ради Європи означає необхідність приєднатися до більш як 150 конвенцій, які функціонують у рамках РЄ з приводу прав людини у тій чи іншій галузі.
Українське керівництво сподівається, що РЄ надасть Ук¬раїні допомогу у приведенні національного законодавства у відповідність до європейських стандартів, зокрема у розробці проектів цивільного та цивільно-процесуального. Адміністра¬тивного та Адміністративно-процесуального кодексів, що стане вагомим внеском у формування правової бази нашої держави. Рада Європи готова допомогти у налагодженні ме¬ханізму діяльності Конституційного Суду України.
Отже, вступ України до Ради Європи означає розши¬рення демократичного простору на схід.
Крім того, Україна, яка володіє величезним науково-технічним, інтелектуальним виробничим потенціалом, відкриває нові можливості для збагачення загальноєвро¬пейської культури.
Членство у Раді Європи має принести й відчутні еко¬номічні вигоди - від сприяння економічним реформам до захисту комп'ютерного зв'язку та надання псиних пільг у торгово-економічшй сфері.
Важливим напрямком інтеграції в Європейські структури, безумовно, є співробітництво України з Європейським Союзом, що утворилося на основі Маастрихтських угод шляхом об'єд¬нання Європейського економічного союзу (ЄЕС) та Євро¬пейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) в 1993 р
Це могутнє політичне та валютно-фінансове об'єднання передбачає не тільки спільну зовнішню політику в галузі оборони, а й спільні зусилля щодо захисту навколишнього середовища, боротьби із злочинністю, інтеграції торговель¬них зв'язків 3 1 січня 1993 р. в рамках "єдиного європейсь¬кого простору", де проживає 380 млн. чоловік, почали вільно переміщуватися люди і без будь-яких податків та обмежень -товари і капітали На цей гігантський "суперринок" припа¬дає 42% світової торгівлі. Єдиний економічний простір у Західній Європі передбачає й уніфікацію національних зако¬нодавств. У середині 90-х рр. означено основні цілі для Євро¬пейського Союзу: це забезпечення економічного зростання й зайнятості, забезпечення безпеки в Європі, сприяння куль¬турної різноманітності в Європі, вдосконалення структур ЄС.
У спеціальній декларації з нагоди утворення ЄС країни -члени цього Союзу висловили готовність налагодити "в дусі співробітництва" діалог із східноєвропейськими краї¬нами, в т. ч. з Україною. У дусі декларації в травні 1994 р. в Києві було парафовано угоду про партнерство і співробіт¬ництво між Україною і Європейським Союзом, яка була згодом підписана у Люксембурзі, де проходило засідання Ради міністрів закордонних справ ЄС. То був перший подібний документ у відносинах Європейського Союзу з державами - членами СНД. Ця угода передбачає взаємне надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі, зняття імпортних квот при укладенні окремих угод про торгівлю.
Наприкінці 1994 р. Європарламент заявив про надання нашій країні макрофінансової допомоги в розмірі 85 млн. екю для зміцнення економіки ринкової орієнтації.
У червні 1995 р. Україна підписала з Європейським Со¬юзом двосторонню тимчасову угоду про торгівлю та питан¬ня, що до неї відносяться. Цей документ став першою угодою такого типу, укладеного з новою незалежною державою. Сторони надали одна одній сприятливі умови для здійснення торіївлі Угода відкриває можливість торгувати з усіма країнами Європи без будь-яких обмежень, зокрема текстилем, сільськогосподарською продукцією тощо.
Довгострокова мета України - стати рівноправним чле¬ном ЄС, як і інших європейських структур У середньостроковому плані - це створення зони вільної торгівлі з ЄС і набуття асоційованого членства в цьому Союзі. На 1998 рік заплановані переговори про створення такої зони.
У середині 90-х рр. спостерігалася позитивна динаміка у відносинах України і Європейського Союзу. Регулярними стали зустрічі з "трійкою" ЄС Відбулися перші застаний Ради співробітництва Відкрилося постійне представниц¬тво України при ЄС у Брюсселі Створено Комітет по зв'яз¬ках з ЄС.
У широкій геополітичній орієнтації України в останні роки найбільшим прогресом відзначаються відносини з Організацією Північноатлантичного договору. або, як її скорочено називають, НАТО. Початок її діяльності як противага радянському блоку було покладено підписанням 4 квітня 1949 р. Вашингтонського договору США, Канадою та 10 західноєвропейськими крїнами. У 1952 р. до цього Альянсу приєдналися Греція та Туреччина, в 1955 р. - ФРН та в 1982 р. - Іспанія. НАТО є міжурядовою організацією, основне завдання якої згідно з договором полягає в об’єднанні зусиль для здійснення колективної оборони та підтримання миру і безпеки. Якщо раніше умови “холодної війни” вели до переважання в діяльності НАТО в перші роки її існування питань військово-оборонного характеру, але поступово зростала й вага військово-політичних та політичних аспектів функціювання цієї організації.
Прямі відносини України з НАТО розпочалися з візиту Генерального секретаря цієї організацієї М.Вернера до Києва 22-23 лютого 1992 року. 8 липня 1992 року відбулося відвідання штаб-квартри Альянсу Президентом України Л.Кравчукком. Наша держава почала брати активну участь в діяльності РПАС. У лютому 1994 р. міністр закордрнних справ А.Зленко піджписав Рамковий документ угоди про “Партнерство зарали миру”, а з 25 травня 1994 р., після передачі до НАТО презентаційного документа України про участь у цій угоді, почалося практичне співробітництво з її виконання.
Свідченням особливого ставлення Організації Північного договору до України стало підписання 10 червня 1996 р. Індивідуальної програми щодо її партнерства з НАТО. Успішний розвиток співробітництва дав змогу підняти його на більш високий рівень - 9 липня 1997 р. в Мадриді Президентом Л.Кучмою та лідерами 16 держав НАТО було укладено “Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією півнвчноатлантичного договору”.
Посиленна увага до нашої країни пов’язана з тим, що “незалежна, демократична та стабільна Україна є одним з ключових факторів забезпечення стабільності в центрально-Східній Європі та на континенті в цілому”. Для розвитку організаційних форм взаємного співробітництва при штаб квартирі НАТО в Брюсселі було засновано військову місію зв’язку України, з жовтня 1997 р. почала працювати Комісія Україна-НАТО. В Україні було створено Державну міжвідомчу Комісію зі співробітництва з НАТО під головуванням секретаря Ради національної безпеки та оборони В.Горбуліна. А ще напередодні Мадридського саміту, 7 травня 1997 р. в києві Генеральним секрктарем НАТО Х.Соланою та міністром закордонних справ Г.Удовенко було відкрито перштй у Східній Європі Центр інформації та документації Альянсу.
Тобто можна з певненістю зазначити, що за недовгий період після встановлення офіційних вілносин з НАТО Україна активно співпрацює з цією міжнародною організацією. Регулярними стали спільні військові маневри, передбаченні угодами про ” Партнерство заради миру”, як на території України , так і в країнах НАТО та інших державах, що приєдналися до цих угод. Успішно пройшли такі спільні навчання, як “Щит миру” на Яворівському полігоні у Львівській області (травень 1995 та 1996 рр.), “Осінні союзники-95” на головній базі морської піхоти США в штаті Південна Кароліна (вересень 1995 р.), “Шейнекс” (конференція-навчання з участю української делегації в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі в квітні 1997 р., присвячена моделям урегулювання регіональних кризових ситуацій) тощо. Особливого політичного значення набуло проведення навчань “Морський бриз” в акваторії Чорного моря та на полігоні “Широкий лан” у Миколаївський області, незважаючи на досить відчутну протидію з боку лівих сил у Верховній Раді та частини населення Криму.
Пріоритетними регіональними напрямами зовніш¬ньої політики України є діяльність у рамках Органі¬зації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Раді Північноатлантичного співробітництва (РПАС) та Північноатлантичної асамблеї (ПА).
На Будапештській зустрічі, яка відбулася в 1994 р., про¬понувалося більш детально проробити всю систему безпеки в Європі. Україна висунула на нараді ідею: прийняти рішен¬ня про створення спеціальної групи з представників ООН, НАТО, ЄС, ЗЄС та ОБСЄ, яка почала б роботу над угодою між цими структурами щодо розподілу обов'язків між ними і визначення сфер впливу.
У ході дискусій і консультацій стало очевидно: не всі організації (передусім НАТО) готові до детального розгля¬ду всіх аспектів такої взаємодії.
Україна виступає за подальше зміцнення інститутів ОБСЄ, удосконалення діяльності та підвищення ефектив¬ності її механізмів, особливо у сфері превентивної дипло¬матії.
Кілька років шляхом співробіцнитва з ВООЗ здійснювалась змістовна програма допомоги у подоланні наслідків аварії на ЧАЕС, у рамках якої було проведено спеціальні медичні обстеження різних груп населення, отримано чималу кількість обладнання, медпрепаратів, кілька мільйонів доларів.
Постійний валютний прибуток дає участь у Всесвітній організації інтелектуальної власності (ВОІВ), сприяючи налагодженню патентної справи, захисту товарних знаків тощо.
Отож, дістаємося висновку, що Україна бере активну участь у формуванні політичних умов на міжнародній арені тим, що є членом багатьох впливових міжнародних організацій, в межах яких вона провадить активну роботу, яка, до того ж, відзеркалює не лише загальні, а й національні інтереси нашої держави. З момента досягнення незалежності Україна отримала членство у вливових міжнародних організаціях однією з перших з числа колишніх республік СРСР, що говорить на користь нашої держави, є показником зростаючого авторитету України в світі. Але, як говорить давня мудрість, краще якість ніж кількість. Тому, як на мене, Україна перш за все має вдосконавлювати та покращувати свою роботу в організаціях, членом яких вона вже є, а потім вже розглядати можливості входження до інших міжнародних організацій. Насамперед це стосується ЄС та НАТО. Проте складна сучасна геополітична ситуація не залишає нашим політикам вибору, змушує їх якось реагувати на ситуацію, розташування головних сил у світі. Тому не дивно, що в недалекому майбутнєму кількість міжнародних організацій, членом яких є Україна, може збільшитися.


Список літератури

1.Політика і час 1998 р. №№2,4,8,9
2.Політика і час 1993 р. №№ 2,8,9
3.Україна в світовому співтоваристві. - МЗС -К.1996
4.Участь України в миротворчій діяльності ООН. -Ужгород 1995.
5.Україна та ООН - МЗС -К.1995
6.Роль і місце України в світі // Урядовий кур'єр. 1996 27 липня.

| Перша | Наступна сторiнка

Друзі та партнери